Він такий всеосяжний, що тільки встигаєш слідкувати за його творчою та волонтерською діяльністью. Сергій Притула – гарний приклад Громадянина України. Так, саме з великої літери, тому що він – номер один кожного напрямку своєї діяльності. Він – успішний телеведучий, продюсер, сценарист, актор. Маючи повне завантаження у творчому процесі, він встигає ще й активно займатися волонтерством. Навіть зараз, коли Сергій зі своїми “Вар’ятами” у гастрольному турі, він знайшов час на інтерв’ю! І як він все встигає?!
«Між публікою в Лондоні чи в Житомирі, в Празі чи в Запоріжжі немає ніякої різниці»
— Сергію, з гумористичним шоу «Вар’яти» ви поїхали вже у третій тур Україною. Але цього року в турі з’явилися й Америка та Канада. Від кого йшла ініциатива – від тамошніх промоутерів?
— Все-таки зараз 21 сторіччя, є Інтернет та люди, які хочуть привезти наше шоу для величезної української діаспори в Америці та Канаді. Причому, ці діаспори постійно оновлюються, на відміну від Аргентини, наприклад, куди останній український емігрант приїхав у 1996-97 роках і живуть вони після кризи не краще, ніж ми. А в Штати і Канаду останні сім років люди їдуть потоком. Багато тих, хто поїхав, приходили на наші концерти у Львові, Тернополі, Києві та інших містах України. Інші бачили наші виступи в ютубі, комусь про нас розказують родичі. Запит на наші концерти в Північній Америці та Канаді ми почали отримувати ще в 2013 році. Але нам ніби як пороблено щось було. Ми три рази намагалися поїхати туди на гастролі і три рази нас кидали організатори. Не знаю, чим це можна пояснити, але це було якесь бездарне відношення до нас, як до колективу. Зараз, нарешті, нам пощастило з організаторами, які вирішили взятися за тур. Він досить невеликий – п’ять міст у США та два у Канаді. Здавалось, всього сімь міст, але багато часу в дорозі, тому він й розтягнувся на два тижні. Навіть, діло не в трансфері. На відміну від України, де можна робити концерти хоч в понеділок, хоч в середу, і буде аншлаг, там можна робити концерти тільки в п’ятницю, суботу та неділю. В інші дні люди зайняті, в них робота.
— Ви від самого початку відмовилися від політичних тем у вашому шоу. Звичайно, що побутові теми зрозумілі українцям на всіх континентах. Ви до сих пір не намагаєтеся жартувати на політичні теми?
— Сім з половиною років тому, коли почали працювати з хлопцями, я сказав, що в нас повинно бути три відмінності. Перше – ми будему стовідсотково україномовним гумористичним шоу. Друге – в нас не буде матюків на сцені! Тому, що я пройшов школу камеді клаб, і мені хотілося трохи зневілювати ту сторінку. І третє – у нас не буде ніякої політики. Ми досі залишаємося вірними своїм принципам. Якось некоректно оцінювати колег, але якщо у конкурентів з’являються такі номери, то це виправдано кон’юнктурою ринку. Поле на ниві політичного гумору настільки витоптане, що нам просто там нецікаво. Мені цих політиків вистачає – куди не ткнися, всюди вони. Купа негативу, а ми приходимо до людей, які за дві години отримують купу задоволення і дякують, що хоч у нашій програмі немає політичного гумору.
— А чи змінюється програма для глядачів тут і за кордоном?
— Між публікою в Лондоні чи в Житомирі, в Празі чи в Запоріжжі немає ніякої різниці. Всюди ми везем таку саму програму – що по Україні, що за кордон.
— В «Вар’яти-шоу» тільки чоловіки, і, навіть, коли треба зобразити дівчат, вони перевтілюються в жінок. Ви не хотіли за ці роки взяти до колективу дівчат?
— Такого, щоб ніколи не брати, я не зарікаюсь. Просто на цей момент ми не зустріли таку дівчинку, яка б нам підійшла. Мене не цікавлять ті люди, які можуть зіграти, мене цікавлять ті, хто може написати і зіграти. Дівчат-авторів в нашій країні можна порахувати на пальцях, а тих, хто ще й пише собі матеріал, на горизонті взагалі не видно! Я зараз не кажу, що в нас в колективі ніколи не буде дівчинки. Але поки що ми справляємось чоловічою компанією. І перевдягаємось ми тільки на з’омках телеверсії. Для того, щоб не забувати, що жінки в світі присутні, у нас є адміністратор Марійка. Вона нами опікується, дивиться, щоб хлопчики були ситі та помиті (сміється).
— Я так розумію, що ви колективно і пишете собі мініатюри?
— Хлопці пишуть тандемно. Один дует пише самостійно, другий – теж, жарти пишемо всі разом. Пісні пишуть Володимир Жогло з Валіком Сергійчуком, часом я пишу. По-різному буває, але зазвичай найкращі номери створюються, коли ми гуртом сідаємо і пишемо. Ми просто фізично не маємо можливості всі репетиції зустрічатися разом. Зараз мені буде набагато легше, тому що частина колективу уже переїхала до Києва. Хлопці приїжджають до мене додому, ми сідаємо на терасі, я ставлю чай, і ми правимо, пишемо, редагуємо.
— А офіс у вас є?
— Немає, є моя квартира і прекрасний вид на Київ. Все смачне, що може приготувати моя дружина, завжди перед нами на столі. Більшість часу в нас йде на написання номерів, а вже ставити їх на ноги часу багато не треба – це можна зробити в день концерту, коли ми їх обкатуємо. Головне – пам’ятати текст та подачу кожного.
«Мій глядач живе тут, в Україні»
— У вас вже є свій продакшн?
— Є, але ми вголос дуже про нього не кричимо і не заявляємо. На теле- та шоубизнесовому ринку всі, кому треба, про це знають. Своє шоу ми виробляємо спільно з Новим каналом. Для Нового, разом з каналом будемо, сподіваюсь, знімати пілот скетч-шоу. Ми подали до розгляду заявку, і канал це зацікавило, до кінця року стане зрозуміло – знімаємо чи ні. Якщо не знімаємо для Нового, то для когось іншого, тому що однозначно хочемо це робити. Плюс ми з хлопцями минулого року для компании Star Media написали сценарій повнометражного фільму, який вони будуть знімати. Він виявився таким хорошим, що цього року ми пройшли пітчинг і отримали підтримку держави, яка виділяє на зйомки чи 14, чи 16 мільйонів гривень. В цьому році ми з хлопцями адаптували три серіали для наших колег по цеху, які знімають інші канали. Просто в Україні є маленька проблема: більшість авторів пишуть російською, а канали замовляють продукт українською. Тому до нас звертаються як до людей, які можуть адаптувати сценарій з російської на українську без втрати гумору. Тим більше, ми ще його і насичуємо! Або був один сценарій, який інші люди написали якісно в плані драматургії, образи розкриті прекрасно, але сценарист не має почуття гумору. Нам його дали зі словами: «Хлопці, ось хороший сценарій! А можете зробити так, щоб він ще й був смішним?» Питань нема! Сіли, засукали рукави, зробили двадцять серій та погнали далі!
— А самому знятися не хочеться в серіалі або повнометражному кіно?
— Чому не хочеться? Як сказав колись Юрій Стоянов, якого до 45 років ніхто в кіно не знімав, а потім зняли й питають: чого ж він раніше не знімався? А він каже: то не я, то режисери не запрошували. Мені ніколи до цього не було ніяких пропозицій, тому на сьогоднішній день максимум, чим можу тішитися, це «Файна Юкрайна». Але на 2018 рік вже є кілька пропозицій щодо зйомок, так що наступного року може й почну.
— Якщо ця пропозиція буде у картині російською мовою, погодишся?
— А сенс? Я до 36 років працював на телебаченні українською для того, щоб в якийсь прекрасний момент перейти на російську? Чим мене можна мотивувати? Гроші більші запропонувати? Це смішно! Всіх не заробиш, та і мій глядач живе тут, в Україні.
«Коли мене просять купити щось хлопцям в АТО, я збираю гроші і купую»
— Сергію, ти з перших днів АТО займаєшся волонтерством. Як ти вважаєш, чи не замінюєте ви, волонтери, цим державу? Може краще контролювати кошти, які виділяються на АТО?
— Кожен робить свою справу і, повірте мені, в волонтерському середовищі достатньо багато активних людей, які контролюють зараз роботу міністерства оборони. Звичайно, всі ці авгієві конюшні так швидко не розгребеш, але певний громадський контроль однозначно здійснюється. Я особисто не маю часу займатися ще якимись контролюючими історіями з міноборони, тим більше, воно в мене абсолютно не присутнє, як проміжна ланка між підрозділами, які попросили допомогу. Коли мене просять купити щось хлопцям в АТО, я збираю гроші і купую. Ми абсолютно не підмінюємо обов’язки держави. Ба більше, якщо зібрати всіх волонтерів в купу і порахувати все, що ми зробили, це навіть поруч не стоїть з тою роботою, яку проводить держава. Уявить собі, що таке зробити з нуля танковий батальон! Це такі мільйони, які нам і не снилися! Держава дуже багато робить, просто в 2014-2015 роках вона не встигала. Бюрократична машина достатньо неповоротна, а ми, волонтери, як фізичні особи були більш мобільними. Для того, щоб привезти хлопцям те, що їм було дуже потрібно, мені вистачало три дні. Держава на це витрачала два місяці. Наприклад, коли було треба терміново купити машини, я не зв’язувався з мінсоцполітики, а купував машини через Рівненський фонд «Дар», або намагався знайти якісь підходящі варіанти в Києві. Було таке, що люди віддавали автівки за копійки.
— Ти знаешь волонтерів з різних областей України?
— Я, навіть, багатьох київських по іменах не знаю, але ми всі один одного знаємо візуально. Нас у вересні збирав міністр оборони Степан Полторак, вручав нагороди за указом Президента. Там нас було біля двадцяти волонтерів. Я по іменах декого не знав, але знаю, що то люди такі круті, що просто капець! Ми всі десь якось колись перетиналися – хтось в одну і ту ж частину привозив тепловізори, а хтось в той самий момент броніки. Поздоровалися – і поїхали далі робити своє. В такому форматі ми багато один одного знаєм. А є ті волонтери, з якими я тісніше знайомий і співпрацюю: Рома Сініцин з «Народного тилу», Віталік Дейнега з «Повернись живим», Альона Шевцова, яка була нагороджена Орденом «Народний герой». З Тарасом Тополею – лідером гурту «Антитіла» і волонтером – ми в 2014 році багато працювали. Взаємовиручка у нас завжди була і є! В 2014 та 2015 роках були такі моменти, коли люди бачили всю ту бійню і давали такі великі гроші, що я не встигав їх освоювати! Тому ті надлишки, які були, я спокійно розподіляв меж волонтерами на нагальні потреби.
— Ти відчуваєш, що народна допомога грошима потроху припиняється?
— Нічого не припиняється! Минулого року був якийсь спад, тому що країна охреніла від нових рахунків за комунальні платежі й трошечки зубожіла. Минулого року я зібрав 4,5 мільйони гривень на АТО, що кардинально відрізнялось від двох попередніх років, коли було зібрано по 7,5 мільйонів. А в 2017 році десь уже 5,5 мільйонів гривень точно за спиною, і думаю, що до нового року десь на цифру 6 ми вийдемо. Три тіжні тому я зробив закупку на 550 тисяч гривень в один день, а більше місяця тому на 280 тисяч за день.
— Знаю, що після кожного туру «Вар’яти-шоу» ви якийсь відсоток від гонорарів завжди перераховуєте на волонтерські потреби…
— У нас немає конкретних відсотків, тому що місяць на місяць не схожий. І гонорарна історія по містах зовсім різна. Я можу, наприклад, з концерту в Києві виділити 200 тисяч гривень — половину на закупку оптики, а іншу – на реабілітаційний центр для АТОшників в Тернополі, який «Вар’яти» підтримують. Ми орендуємо для цього приміщення, платимо зарплати психологам і таке інше. Ну, щоб ви розуміли, я завжди знаю, яка сумма в нас виходить кожного місяця. І коли “мертві” місяці, як липень чи серпень, де практично немає концертів, то ті місяці дотуються на АТО за рахунок червня і вересня. В мене є ще своя особиста корпоративна діяльність, робота на Новому каналі, тому іноді я перекриваю цю тему своїми заробітками.
— Бажаю всім нам миру, щоб гроші витрачалися тільки на творчість! Успішного туру!
— Так і буде! До зустрічі на концертах!
Олена Гранішевська
Фото та відео надані pr-службою “Вар’яти-шоу”
